Основні положення проекту Закону України «Про вищу освіту» (нова редакція)

Проект Закону України «Про вищу освіту» (нова редакція) (№ 9655 від 28.12.2011) розроблено з урахуванням сучасних вимог економіки України, входженням національної вищої освіти до Європейського простору вищої освіти та переходу системи вищої освіти до впровадження Національної рамки кваліфікацій.

Проект Закону передбачає забезпечення якіснішого стану правового регулювання відносин у галузі вищої освіти. Зміни торкнулися практично всіх статей.

Прийняття законопроекту сприятиме реалізації вперше в Україні єдиного освітнього простору, без якого неможливо ставити питання про визнання в світі українських дипломів, продовження навчання студентів, аспірантів у зарубіжних університетах.

В основі змін такі два підходи:

перше - реформування системи вищої освіти відповідно до умов соціально орієнтованої економіки;

друге - адаптація до Європейського простору вищої освіти.

Зокрема, у проекті Закону «Про вищу освіту» (нова редакція):

більш точно визначена сфера дії Закону, зокрема зазначено, що «Права вищого навчального закладу, передбачені цим Законом, що визначають його автономію, не можуть бути обмежені іншими законами.» (стаття 2). Розширення автономії вищих навчальних закладів визначено як головну засаду державної політики у сфері вищої освіти. Передбачено інституційні, академічні та фінансові засади автономії вищих навчальних закладів.

Управління у сфері вищої освіти концентрується за центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки. Звужено систему органів виконавчої влади, що мають у підпорядкуванні вищі навчальні заклади (такими визначено Генеральну прокуратуру України, Службу безпеки України, Службу зовнішньої розвідки України, Адміністрацію Державної прикордонної служби України, інші центральні органи виконавчої влади, що мають у підпорядкуванні мистецькі вищі навчальні заклади та вищі військові навчальні заклади (вищі навчальні заклади з особливими умовами навчання).

Демократизується управління вищими навчальними закладами.

Структура вищої освіти адаптована до Європейського простору вищої освіти, що закладає умови для полегшення визнання дипломів, академічної та професійної мобільності, реалізації можливості освіти впродовж життя. Передбачено освітньо-кваліфікаційні рівні вищої освіти – молодший спеціаліст, бакалавр, магістр, а також вводяться освітньо-науковий рівень доктора філософії і науковий рівень доктора наук.

Напрями підготовки, за якими здійснюється підготовка бакалаврів замінено на спеціальності, які є складовими галузей освіти.

Збільшено строк навчання за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра до півтора-двох років, а в аспірантурі за освітньо-науковим рівнем доктора філософії з трьох до чотирьох років. Встановлено строк навчання в докторантурі за науковим рівнем доктора наук – три роки. У законопроекті знято обмеження щодо форм навчання за освітньо-науковою програмою доктора філософії і науковою програмою доктора наук.

Змінено назву вченого звання «старший науковий співробітник» на «старший дослідник».

У зв’язку з передачею повноважень Вищої атестаційної комісії України до повноважень центрального органу виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки, внесено зміни до структури законопроекту.

Зокрема, виключено Розділ ІХ «Підготовка наукових і науково-педагогічних працівників» та статтю 19 «Повноваження Вищої атестаційної комісії України» чинного Закону.

Статтю 59 «Наукові ступені і вчені звання» розділу ІХ викладено у новій редакції як статтю 8 «Кваліфікації, наукові ступені» розділу ІІ «Освітньо-кваліфікаційні, освітньо-науковий, науковий рівні вищої освіти. Документи про вищу освіту» і як статтю 49 «Вчені звання наукових і науково-педагогічних працівників» розділу ІХ «Суб’єкти навчального процесу». Присвоєння вчених звань старшого дослідника, доцента і професора віднесено до повноважень центрального органу виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки.

Зміст статті 60 «Спеціалізовані вчені ради» розділу ІХ викладено у новій редакції в переліку повноважень центрального органу виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки (стаття 17).

Законодавчі норми післядипломної освіти викладено у статті 10 і передбачають здійснення такої освіти академіями, інститутами післядипломної освіти, структурними підрозділами вищих навчальних закладів, а також відповідними підрозділами наукових і навчально-наукових установ та підприємств з видачею відповідного документу, зразок якого, так само, як і положення про післядипломну освіту, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Перепідготовку, що є нормою чинного Закону, віднесено до здобуття вищої освіти на основі певного освітньо-кваліфікаційного рівня і передбачено у частині дев’ятій статті 6 законопроекту.

Змінено підходи до типів вищих навчальних закладів (стаття 23) та створення філій і навчально-консультаційних центрів (представництв) (стаття 28), що є важливим для оптимізації мережі вищих навчальних закладів на підставі узагальнених чинників потенціалу вищих навчальних закладів як умови їх розвитку та підвищення якості підготовки кадрів і результативності наукових досліджень. Інститут, відповідно до міжнародних норм, визначено як структурний підрозділ вищого навчального закладу.

Визначено типи вищих навчальних закладів – університет, академія, коледж, професійний коледж – та необхідні умови їх функціонування, а також вимоги щодо реалізації освітньо-професійних програм різних рівнів.

Визначено особливості військових вищих навчальних закладів (вищих навчальних закладів з особливими умовами навчання), а також статус дослідницьких університетів як лідерів вищої освіти (стаття 24).

Унормовано питання стандартів вищої освіти. Ліквідовано громіздку схему – державні стандарти, галузеві стандарти, стандарти вищого навчального закладу. У законопроекті передбачено, що до стандартів вищої освіти входять: освітньо-кваліфікаційні (освітньо-наукові) характеристики, освітньо-професійні (освітньо-наукові) програми, засоби діагностики якості освіти.

Перелік спеціальностей за освітньо-кваліфікаційними рівнями молодшого спеціаліста, бакалавра, магістра та освітньо-науковим, науковим рівнями доктора філософії, доктора наук передбачено затверджувати Міністерством освіти і науки, молоді та спорту, а не Кабінетом Міністрів України, що дозволить оперативніше реагувати на потреби галузей економіки.

Визначено принципи роботи органів студентського самоврядування (стаття 37).

Новим розділом «Доступ до вищої освіти. Відрахування, переривання навчання, поновлення і переведення осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах» (розділ VII) законодавчо врегульовано зовнішнє незалежне оцінювання знань та умінь осіб, які бажають здобувати вищу освіту на основі повної загальної середньої освіти, та встановлено порядок його проведення. Визначено, що прийом до вищих навчальних закладів здійснюється за результатами зовнішнього незалежного оцінювання з урахуванням середнього бала державного документа про повну загальну середню освіту та бала вищого навчального закладу.

Законодавчо визначено основні засади практичної підготовки. Зокрема, статтею 46 «Практична підготовка осіб, які навчаються» передбачено безоплатне проходження особами, які навчаються у вищих навчальних закладах, практик на підприємствах в установах та організаціях, незалежно від їх форми власності відповідно до положення, що затверджується центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки.

Унормовано питання робочого часу педагогічних і науково-педагогічних працівників, що визначається як скорочена тривалість – 36 годин на тиждень (стаття 51). Крім того, передбачено переведення системи оплати праці педагогічних працівників професійних коледжів з погодинної (шкільної) на оплату відповідно до посад, кількість яких встановлюється за нормативами.

Закріплено норму, відповідно до якої розмір академічної, соціальної стипендії студента не може бути менше прожиткового мінімуму з розрахунку на одну особу на місяць (стаття 56). Крім цього, установлено, що розмір плати за навчання для осіб, які навчаються на платній основі, не може змінюватися протягом строку укладеного договору (стаття 67).

Посилено інноваційну складову діяльності вищого навчального закладу та визначено організаційно-правові форми впровадження інновацій (статті 60, 61, 62).

Внесено зміни щодо фінансової самостійності, правового режиму майна вищих навчальних закладів та користування земельними ділянками.

Надано право вищим навчальним закладам, що мають статус національних, разом з державним видавати власні документи про вищу освіту за освітньо-кваліфікаційними рівнями бакалавра, магістра.

Крім того, у проекті Закону визначається статус спілки ректорів (директорів) вищих навчальних закладів України, регіональних рад ректорів (директорів) вищих навчальних закладів, асоціацій вищих навчальних закладів, незалежних установ, які контролюють якість освіти, Національної рамки кваліфікацій (стаття 16), базових вищих навчальних закладів та кафедр (стаття 54), які раніше законодавчо не врегульовувалися.

Закон "Про освіту"

Закон України "Про освіту"

19.07.2002 // (із змінами і доповненнями)

Освіта - основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави.Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями.Освіта в Україні ґрунтується на засадах гуманізму, демократії, національної свідомості, взаємоповаги між націями і народами.

Розділ I ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 3. Право громадян України на освіту

1. Громадяни України мають право на безкоштовну освіту в усіх державних навчальних закладах незалежно від статі, раси, національності, соціального і майнового стану, роду та характеру занять, світоглядних переконань, належності до партій, ставлення до релігії, віросповідання, стану здоров'я, місця проживання та інших обставин. Це право забезпечується:

- розгалуженою мережею закладів освіти, заснованих на державній та інших формах власності, наукових установ, закладів післядипломної освіти;

- відкритим характером закладів освіти, створенням умов для вибору профілю навчання і виховання відповідно до здібностей, інтересів громадянина;

- різними формами навчання - очною, вечірньою, заочною, екстернатом, а також педагогічним патронажем.

2. Держава здійснює соціальний захист вихованців, учнів, студентів, курсантів, слухачів, стажистів, клінічних ординаторів, аспірантів, докторантів та інших осіб незалежно від форм їх навчання і типів закладів освіти, де вони навчаються, сприяє здобуттю освіти в домашніх умовах.

3. Для одержання документа про освіту громадяни мають право на державну атестацію.4. Іноземні громадяни, особи без громадянства здобувають освіту в закладах освіти України відповідно до чинного законодавства та міжнародних договорів.Стаття

4. Державна політика в галузі освіти

1. Україна визнає освіту пріоритетною сферою соціально-економічного, духовного і культурного розвитку суспільства.

2. Державна політика в галузі освіти визначається Верховною Радою України відповідно до Конституції України і здійснюється органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Стаття 6. Основні принципи освітиОсновними принципами освіти в Україні є:

- доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою;

- рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей, таланту, всебічного розвитку;

- гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей;

- органічний зв'язок із світовою та національною історією, культурою, традиціями;

- незалежність освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій;

- науковий, світський характер освіти;

- інтеграція з наукою і виробництвом;

- взаємозв'язок з освітою інших країн;

- гнучкість і прогностичність системи освіти;

- єдність і наступність системи освіти;

- безперервність і різноманітність освіти;

- поєднання державного управління і громадського самоврядування в освіті.Стаття

7. Мова освітиМова освіти визначається Конституцією України, Законом Української РСР "Про мови в Українській РСР" ( 8312-11 ).

Стаття 8. Навчально-виховний процес і громадсько-політична діяльність у закладах освіти

1. Навчально-виховний процес у закладах освіти є вільним від втручання політичних партій, громадських, релігійних організацій.

2. Залучення учнів, студентів до участі в політичних акціях і релігійних заходах під час навчально-виховного процесу не допускається.

3. Належність особи до будь-якої політичної партії, громадської, релігійної організації, що діють відповідно до Конституції України ( 888-09 ), не є перешкодою для її участі в навчально-виховному процесі.

4. Учні, студенти, працівники освіти можуть створювати у закладах освіти первинні осередки об'єднань громадян, членами яких вони є.

Стаття 12. Повноваження Міністерства освіти України та міністерств і відомств України, яким підпорядковані заклади освіти

1. Міністерство освіти України є центральним органом державної виконавчої влади, який здійснює керівництво у сфері освіти. Міністерство освіти України:

- бере участь у визначенні державної політики в галузі освіти, науки, професійної підготовки кадрів, розробляє програми розвитку освіти, державні стандарти освіти;

- встановлює державні стандарти знань з кожного предмета;

- визначає мінімальні нормативи матеріально-технічного, фінансового забезпечення закладів освіти;

- здійснює навчально-методичне керівництво, контроль за дотриманням державних стандартів освіти, державне інспектування;

- забезпечує зв'язок із закладами освіти, державними органами інших країн з питань, які входять до його компетенції;

- проводить акредитацію вищих та професійно-технічних закладів освіти незалежно від форм власності та підпорядкування, видає їм ліцензії, сертифікати;

- формує і розміщує державне замовлення на підготовку спеціалістів з вищою освітою;

- розробляє умови прийому до закладів освіти;

- забезпечує випуск підручників, посібників, методичної літератури;

- розробляє проекти положень про заклади освіти, що затверджуються Кабінетом Міністрів України;

- організовує атестацію педагогічних і науково-педагогічних працівників щодо присвоєння їм кваліфікаційних категорій, педагогічних та вчених звань;

- разом з іншими міністерствами і відомствами, яким підпорядковані заклади освіти, Міністерством освіти Автономної Республіки Крим реалізує державну політику в галузі освіти, здійснює контроль за її практичним втіленням, дотриманням актів законодавства про освіту в усіх закладах освіти незалежно від форм власності та підпорядкування;

- здійснює керівництво державними закладами освіти;

- забезпечує організацію роботи з фізичного виховання, фізкультурно-оздоровчої і спортивної роботи в навчальних закладах усіх типів і рівнів акредитації, здійснює науково-методичне забезпечення цієї роботи в ході навчального процесу і в поза навчальний час. Акти Міністерства освіти України, прийняті у межах його повноважень, є обов'язковими для міністерств і відомств, яким підпорядковані заклади освіти, Міністерства освіти Автономної Республіки Крим, місцевих органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, підпорядкованих їм органів управління освітою, закладів освіти незалежно від форм власності.

2. Міністерства і відомства, яким підпорядковані заклади освіти, разом з Міністерством освіти України беруть участь у здійсненні державної політики в галузі освіти, науки, професійної підготовки кадрів, у проведенні державного інспектування та акредитації закладів освіти, здійснюють контрольні функції по дотриманню вимог щодо якості освіти, забезпечують зв'язок із закладами освіти та державними органами інших країн з питань, що належать до їх компетенції, організовують впровадження у практику досягнень науки і передового досвіду.Акти міністерств і відомств, яким підпорядковані заклади освіти, прийняті у межах їх компетенції, є обов'язковими для місцевих органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, підпорядкованих їм органів управління освітою, закладів освіти відповідного профілю незалежно від форм власності.

3. Міністерство освіти Автономної Республіки Крим здійснює повноваження керівництва освітою, крім повноважень, віднесених до компетенції Міністерства освіти України, міністерств і відомств, яким підпорядковані заклади освіти.

4. Інші повноваження Міністерства освіти України, міністерств і відомств України, яким підпорядковані заклади освіти, визначаються положеннями про них.

Стаття 14. Повноваження місцевих органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в галузі освіти.

1. Місцеві органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування здійснюють державну політику в галузі освіти і в межах їх компетенції:

- встановлюють, не нижче визначених Міністерством освіти України мінімальних нормативів, обсяги бюджетного фінансування закладів освіти, установ, організацій системи освіти, що є комунальною власністю, та забезпечують фінансування витрат на їх утримання;

- забезпечують розвиток мережі закладів освіти та установ, організацій системи освіти, зміцнення їх матеріальної бази, господарське обслуговування;

- здійснюють соціальний захист працівників освіти, дітей, учнівської і студентської молоді, створюють умови для їх виховання, навчання і роботи відповідно до нормативів матеріально-технічного та фінансового забезпечення;

- організовують облік дітей дошкільного та шкільного віку, контролюють виконання вимог щодо навчання дітей у закладах освіти;

- вирішують у встановленому порядку питання, пов'язані з опікою і піклуванням про неповнолітніх, які залишилися без піклування батьків, дітей-сиріт, захист їх прав, надання матеріальної та іншої допомоги;

- створюють належні умови за місцем проживання для виховання дітей, молоді, розвитку здібностей, задоволення їх інтересів;

- забезпечують у сільській місцевості регулярне безкоштовне підвезення до місця навчання і додому дітей дошкільного віку, учнів та педагогічних працівників;

- організовують професійне консультування молоді та продуктивну працю учнів;

- визначають потреби, обсяги і розробляють пропозиції щодо державного замовлення на підготовку робітничих кадрів для регіону.

2. Місцевими органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування створюються відповідні органи управління освітою, діяльність яких спрямовується на:

- управління закладами освіти, що є комунальною власністю;

- організацію навчально-методичного забезпечення закладів освіти, вдосконалення професійної кваліфікації педагогічних працівників, їх перепідготовку та атестацію у порядку, встановленому Міністерством освіти України;

- координацію дій педагогічних, виробничих колективів, сім'ї, громадськості з питань навчання і виховання дітей;

- визначення потреб, розроблення пропозицій щодо державного контракту і формування регіонального замовлення на педагогічні кадри, укладання договорів на їх підготовку;

- контроль за дотриманням вимог щодо змісту, рівня і обсягу освіти, атестацію закладів освіти, що є комунальною власністю. Місцеві органи управління освітою у здійсненні своїх повноважень підпорядковані місцевим органам державної виконавчої влади, органам місцевого самоврядування та відповідним державним органам управління освітою у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Стаття 16. Органи громадського самоврядування в освіті

1. Органами громадського самоврядування в освіті є:

- загальні збори (конференція) колективу закладу освіти;

- районна, міська, обласна конференції педагогічних працівників, з'їзд працівників освіти Автономної Республіки Крим;

- Всеукраїнський з'їзд працівників освіти.

2. Органи громадського самоврядування в освіті можуть об'єднувати учасників навчально-виховного процесу, спеціалістів певного професійного спрямування.

3. Органи громадського самоврядування в освіті вносять пропозиції щодо формування державної політики в галузі освіти, вирішують у межах своїх повноважень питання навчально-виховної, науково-дослідної, методичної, економічної і фінансово-господарської діяльності закладів освіти.Повноваження органів громадського самоврядування в освіті визначає в межах чинного законодавства Міністерство освіти України за участю представників профспілок, всеукраїнських педагогічних (освітянських) об'єднань.

Стаття 17. Самоврядування закладів освітиСамоврядування закладів освіти передбачає їх право на:- самостійне планування роботи, вирішення питань навчально-виховної, науково-дослідної, методичної, економічної і фінансово-господарської діяльності;

- участь у формуванні планів прийому учнів, студентів, слухачів з урахуванням державного контракту (замовлення) та угод підприємств, установ, організацій, громадян;

- визначення змісту компонента освіти, що надається закладом освіти понад визначений державою обсяг;

- прийняття на роботу педагогічних, науково-педагогічних, інженерно-педагогічних та інших працівників, а також фахівців з інших держав, у тому числі за контрактами;

- самостійне використання усіх видів асигнувань, затвердження структури і штатного розпису в межах встановленого фонду заробітної плати;

- здійснення громадського контролю за організацією харчування, охорони здоров'я, охорони праці в закладах освіти.Стаття 20. Керівник закладу освіти1. Заклад освіти очолює його керівник (завідуючий, директор, ректор, президент тощо).

2. Керівники закладів освіти, що є загальнодержавною власністю і підпорядковані Міністерству освіти України, обираються за конкурсом і призначаються на посаду Міністерством освіти України шляхом укладання з ними контракту відповідно до порядку, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

3. Керівники закладів освіти, що є загальнодержавною власністю і підпорядковані іншим міністерствам і відомствам України, обираються за конкурсом і призначаються на посаду (за попереднім погодженням з Міністерством освіти України) відповідними міністерствами і відомствами України шляхом укладання з ними контракту.

4. Керівники закладів освіти, що є комунальною власністю, призначаються Міністерством освіти Автономної Республіки Крим, відповідними обласними, міськими, районними органами управління освітою за попереднім погодженням з місцевими органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

5. Керівники закладів освіти, заснованих на інших формах власності, призначаються їх засновниками або уповноваженими ними органами за попереднім погодженням з відповідними органами управління освітою місцевих органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

6. Керівники вищих закладів освіти щорічно звітують перед загальними зборами (конференцією) колективу закладу освіти.

Стаття 21. Психологічна служба в системі освітиУ системі освіти діє державна психологічна служба. Психологічне забезпечення навчально-виховного процесу в закладах освіти здійснюють практичні психологи. За своїм статусом практичні психологи належать до педагогічних працівників.

Стаття 24. Організація медичного обслуговування у системі освітиОрганізація безкоштовного медичного обслуговування в системі освіти забезпечується місцевими органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, здійснюється закладами Міністерства охорони здоров'я України, відомчими закладами охорони здоров'я відповідно до чинного законодавства.

Стаття 25. Організація харчування в закладах освітиОрганізація та відповідальність за харчування у державних закладах освіти покладаються на місцеві органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, міністерства і відомства України, яким підпорядковані заклади освіти, керівників закладів освіти і здійснюються за рахунок бюджетних асигнувань.Харчування у закладах освіти інших форм власності організовують засновник і керівник закладу. Контроль та державний нагляд за якістю харчування покладається на органи охорони здоров'я.

Стаття 26. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов навчання, праці та вихованняЗабезпечення безпечних і нешкідливих умов навчання, праці та виховання у закладах освіти покладається на їх власника або уповноважений ним орган, керівника закладу освіти.

Стаття 27. Документи про освітуВипускнику державного або іншого акредитованого (атестованого) закладу освіти видається відповідний документ про освіту встановленого зразка. Зразки документів про освіту затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Розділ II СИСТЕМА ОСВІТИ

Стаття 28. Поняття системи освітиСистема освіти складається із закладів освіти, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти.

Стаття 29. Структура освітиСтруктура освіти включає:

- дошкільну освіту;

- загальну середню освіту;

- позашкільну освіту;

- професійно-технічну освіту;

- вищу освіту;

- післядипломну освіту;

- аспірантуру;

- докторантуру;

- самоосвіту.

Стаття 30. Освітні та освітньо-кваліфікаційні рівні

1. В Україні встановлюються такі освітні рівні:- початкова загальна освіта;

- базова загальна середня освіта;

- повна загальна середня освіта;

- професійно-технічна освіта;

- базова вища освіта;

- повна вища освіта.

2. В Україні встановлюються такі освітньо-кваліфікаційні рівні:- кваліфікований робітник;

- молодший спеціаліст;

- бакалавр;

- спеціаліст, магістр.

- Положення про освітні та освітньо-кваліфікаційні рівні (ступеневу освіту) затверджується Кабінетом Міністрів України.

Стаття 35. Загальна середня освіта

1. Загальна середня освіта забезпечує всебічний розвиток дитини як особистості, її нахилів, здібностей, талантів, трудову підготовку, професійне самовизначення, формування загальнолюдської моралі, засвоєння визначеного суспільними, національно-культурними потребами обсягу знань про природу, людину, суспільство і виробництво, екологічне виховання, фізичне вдосконалення.

2. Держава гарантує молоді право на отримання повної загальної середньої освіти і оплачує її здобуття. Повна загальна середня освіта в Україні є обов'язковою і може отримуватись у різних типах закладів освіти.

3. За рахунок коштів підприємств, установ і організацій, батьків та інших добровільних внесків можуть вводитися додаткові навчальні курси понад обсяг, визначений державним стандартом для відповідного освітнього рівня.

Стаття 36. Середні заклади освіти

1. Основним видом середніх закладів освіти є середня загальноосвітня школа трьох ступенів: перший - початкова школа, що забезпечує початкову загальну освіту, другий - основна школа, що забезпечує базову загальну середню освіту, третій - старша школа, що забезпечує повну загальну середню освіту.

2. Школи кожного з трьох ступенів можуть функціонувати разом або самостійно.

3. Навчання у середній загальноосвітній школі починається з шести- або семирічного віку.

4. Школи першого ступеня у сільській місцевості створюються незалежно від наявної кількості учнів. Відкриття таких шкіл, а також самостійних класів у них здійснюється за рішенням місцевих органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

5. За рішенням місцевих органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування для задоволення освітніх потреб населення можуть створюватися навчально-виховні об'єднання "школа-дитячий садок", школи та групи продовженого дня.

6. Для розвитку здібностей, обдарувань і талантів дітей створюються профільні класи (з поглибленим вивченням окремих предметів або початкової допрофесійної підготовки), спеціалізовані школи, гімназії, ліцеї, колегіуми, а також різні типи навчально-виховних комплексів, об'єднань. Особливо обдарованим дітям держава надає підтримку і заохочення (стипендії, направлення на навчання і стажування до провідних вітчизняних та закордонних освітніх, культурних центрів).

7. Для здобуття загальної середньої освіти можуть створюватися вечірні (змінні) школи, а також класи, групи з очною, заочною формами навчання при загальноосвітніх школах.8. Бажаючим надається право і створюються умови для прискореного закінчення школи, складання іспитів екстерном.

Стаття 37. Заклади освіти для громадян, які потребують соціальної допомоги та реабілітації

1. Для дітей, які не мають необхідних умов для виховання і навчання в сім'ї, створюються загальноосвітні школи-інтернати.

2. Для дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків, створюються школи-інтернати, дитячі будинки, в тому числі сімейного типу, з повним державним утриманням.

3. Для дітей, які потребують тривалого лікування, створюються дошкільні заклади освіти, загальноосвітні санаторні школи-інтернати, дитячі будинки. Навчальні заняття з такими дітьми проводяться також у лікарнях, санаторіях, вдома.

4. Для осіб, які мають вади у фізичному чи розумовому розвитку і не можуть навчатися в масових закладах освіти, створюються спеціальні загальноосвітні школи-інтернати, школи, дитячі будинки, дошкільні та інші заклади освіти з утриманням за рахунок держави.

5. Для дітей і підлітків, які потребують особливих умов виховання, створюються загальноосвітні школи і професійно-технічні училища соціальної реабілітації.

Стаття 38. Позашкільна освіта

1. Позашкільна освіта та виховання є частиною структури освіти і спрямовуються на розвиток здібностей, талантів дітей, учнівської та студентської молоді, задоволення їх інтересів, духовних запитів і потреб у професійному визначенні.

2. Позашкільна освіта та виховання здійснюються закладами освіти, сім'єю, трудовими колективами, громадськими організаціями, товариствами, фондами і грунтуються на принципі добровільності вибору типів закладів, видів діяльності.

3. Держава забезпечує умови для одержання учнями і молоддю позашкільної освіти.

Стаття 39. Позашкільні заклади освіти

1. До позашкільних закладів освіти належать: палаци, будинки, центри, станції дитячої, юнацької творчості, учнівські та студентські клуби, дитячо-юнацькі спортивні школи, школи мистецтв, студії, початкові спеціалізовані мистецькі заклади освіти, бібліотеки, оздоровчі та інші заклади.

2. Для здійснення навчально-виховної роботи позашкільним закладам освіти надаються спортивні об'єкти, культурні, оздоровчі та інші заклади безкоштовно та на пільгових умовах. Порядок їх надання визначається місцевими органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Стаття 40. Професійно-технічна освіта

1. Професійно-технічна освіта забезпечує здобуття громадянами професії відповідно до їх покликань, інтересів, здібностей, перепідготовку, підвищення їх професійної кваліфікації.

2. Професійно-технічна освіта громадян здійснюється на базі повної загальної середньої освіти або базової загальної середньої освіти з наданням можливості здобувати повну загальну середню освіту.

3. Громадяни, які потребують соціальної допомоги і реабілітації, а також громадяни, які навчаються окремим професіям за переліком, визначеним Кабінетом Міністрів України, можуть отримувати професію не маючи базової загальної середньої освіти.

Стаття 41. Професійно-технічні заклади освіти

1. Професійно-технічними закладами освіти є: професійно-технічне училище, професійно-художнє училище, професійне училище соціальної реабілітації, училище-агрофірма, училище-завод, вище професійне училище, навчально-виробничий центр, центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів, навчально-курсовий комбінат, інші типи закладів, що надають робітничу професію.

2. Професійно-технічні заклади освіти можуть мати денні, вечірні відділення, створювати і входити в різні комплекси, об'єднання.

3. Професійно-технічні заклади освіти здійснюють підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації громадян за державним контрактом, а також за угодами з підприємствами, об'єднаннями, установами, організаціями, окремими громадянами.

4. Професійно-технічні заклади освіти можуть мати одне або декілька базових підприємств, об'єднань, організацій, для яких вони готують робітничі кадри. Відносини з базовими підприємствами, об'єднаннями та організаціями регулюються відповідно до укладених угод.

5. Учні державних професійно-технічних закладів освіти із числа дітей-сиріт, дітей, які залишилися без піклування батьків, і дітей, які потребують особливих умов виховання, перебувають на повному утриманні держави, інші учні зазначених закладів освіти забезпечуються безкоштовним харчуванням і стипендією. Порядок повного державного утримання та забезпечення учнів державних професійно-технічних закладів освіти безкоштовним харчуванням і стипендією визначається Кабінетом Міністрів України.

6. Випускникам професійно-технічних закладів освіти відповідно до їх освітньо-кваліфікаційного рівня присвоюється кваліфікація "кваліфікований робітник" з набутої професії відповідного розряду (категорії).Випускникам вищих професійних училищ може присвоюватися кваліфікація "молодший спеціаліст".

7. Громадяни можуть також одержати професію, підвищити кваліфікацію, пройти перепідготовку безпосередньо на виробництві.

Стаття 42. Вища освіта

1. Вища освіта забезпечує фундаментальну, наукову, професійну та практичну підготовку, здобуття громадянами освітньо-кваліфікаційних рівнів відповідно до їх покликань, інтересів і здібностей, удосконалення наукової та професійної підготовки, перепідготовку та підвищення їх кваліфікації.

2. Вища освіта здійснюється на базі повної загальної середньої освіти. До вищих закладів освіти, що здійснюють підготовку молодших спеціалістів, можуть прийматися особи, які мають базову загальну середню освіту.

3. Підготовка фахівців у вищих закладах освіти може проводитися з відривом (очна), без відриву від виробництва (вечірня, заочна), шляхом поєднання цих форм, а з окремих спеціальностей - екстерном. Держава створює умови громадянам України для реалізації їх права на здобуття вищої освіти. Навчання у вищих закладах освіти державної форми власності оплачується державою, за винятком випадків, передбачених частиною четвертою статті 61 цього Закону, у вищих закладах освіти інших форм власності - юридичними та фізичними особами.Прийом громадян до вищих закладів освіти проводиться на конкурсній основі відповідно до здібностей незалежно від форми власності закладу освіти та джерел оплати за навчання.Контроль за дотриманням принципів соціальної справедливості та законності при прийомі громадян до вищих закладів освіти здійснюється органами, уповноваженими цим Законом.

4. Особливо обдарованим студентам забезпечується навчання та стажування за індивідуальними планами, встановлення спеціальних державних стипендій, створення умов для навчання за кордоном.

Стаття 43. Вищі заклади освіти

1. Вищими закладами освіти є: технікум (училище), коледж, інститут, консерваторія, академія, університет та інші.

2. Відповідно до статусу вищих закладів освіти встановлено чотири рівні акредитації:

- перший рівень - технікум, училище, інші прирівняні до них вищі заклади освіти;

- другий рівень - коледж, інші прирівняні до нього вищі заклади освіти;

- третій і четвертий рівні (залежно від наслідків акредитації)- інститут, консерваторія, академія, університет.

3. Вищі заклади освіти здійснюють підготовку фахівців за такими освітньо-кваліфікаційними рівнями:

- молодший спеціаліст - забезпечують технікуми, училища, інші вищі заклади освіти першого рівня акредитації;

- бакалавр - забезпечують коледжі, інші вищі заклади освіти другого рівня акредитації;

- спеціаліст, магістр - забезпечують вищі заклади освіти третього і четвертого рівнів акредитації.

4. Вищі заклади освіти певного рівня акредитації можуть здійснювати підготовку фахівців за освітньо-кваліфікаційними рівнями, які забезпечують заклади освіти нижчого рівня акредитації.

5. Вищі заклади освіти у встановленому порядку можуть створювати різні типи навчально-науково-виробничих комплексів, об'єднань, центрів, інститутів, філій, коледжів, ліцеїв, гімназій.

Стаття 44. Напрями діяльності вищого закладу освіти

1. Основними напрямами діяльності вищого закладу освіти є:

- підготовка фахівців різних освітньо-кваліфікаційних рівнів;

- підготовка та атестація наукових, науково-педагогічних кадрів;

- науково-дослідна робота;

- спеціалізація, підвищення кваліфікації, перепідготовка кадрів;

- культурно-освітня, методична, видавнича, фінансово-господарська, виробничо-комерційна робота;

- здійснення зовнішніх зв'язків.

2. Вищі заклади освіти здійснюють свою діяльність за державним контрактом (замовленням) та угодами як основною формою регулювання відносин між закладами освіти та підприємствами, установами, організаціями, громадянами.

Стаття 45. Наукова діяльність у системі вищої освіти

1. Наукова діяльність у системі вищої освіти включає виконання науково-дослідних робіт, підготовку наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації. Науково-дослідна робота є складовою частиною підготовки фахівців і здійснюється науковими колективами, окремими вченими за договорами, контрактами, замовленнями, програмами, проектами. Для цього створюються наукові, науково-виробничі підрозділи, об'єднання, асоціації, технологічні парки, центри нових інформаційних технологій, науково-технічної творчості та інші формування.

2. Держава визнає пріоритет фундаментальних досліджень, що виконуються у системі освіти.

Стаття 46. Автономія вищого закладу освіти

1. Автономія може надаватися вищому закладу освіти відповідно до рівня акредитації і передбачає права закладу на:

- визначення змісту освіти;

- визначення планів прийому студентів, аспірантів, докторантів з урахуванням державного контракту (замовлення) та угод з підприємствами, установами, організаціями, громадянами;

- встановлення і присвоєння вчених звань вищого закладу освіти четвертого рівня акредитації;

- інші повноваження, що делегують вищому закладу освіти відповідно до його статусу державні органи управління освітою.

2. Вищий заклад освіти може делегувати окремі свої повноваження державним органам управління освітою.

Стаття 47. Післядипломна освіта (спеціалізація, стажування, клінічна ординатура, підвищення кваліфікації та перепідготовка кадрів)

1. Післядипломна освіта забезпечує одержання нової кваліфікації, нової спеціальності та професії на основі раніше здобутої у закладі освіти і досвіду практичної роботи, поглиблення професійних знань, умінь за спеціальністю, професією.

2. Післядипломна освіта здійснюється закладами післядипломної освіти на договірних засадах з підприємствами, установами, організаціями з урахуванням державного контракту (замовлення).

3. Форми, терміни і зміст навчання, методичної та науково-дослідної діяльності визначаються закладами післядипломної освіти за погодженням із замовником.

Стаття 48. Заклади післядипломної освіти

1. До закладів післядипломної освіти належать:

- академії, інститути (центри) підвищення кваліфікації, перепідготовки, вдосконалення, навчально-курсові комбінати;

- підрозділи вищих закладів освіти (філіали, факультети, відділення та інші);

- професійно-технічні заклади освіти;

- відповідні підрозділи в організаціях та на підприємствах.

2. Заклади післядипломної освіти можуть працювати за очною, вечірньою, заочною формами навчання, мати філіали і вести науково-дослідну роботу.

Стаття 49. Самоосвіта громадянДля самоосвіти громадян державними органами, підприємствами, установами, організаціями, об'єднаннями громадян, громадянами створюються відкриті та народні університети, лекторії, бібліотеки, центри, клуби, теле-, радіонавчальні програми тощо.

Розділ III УЧАСНИКИ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ

Стаття 50. Учасники навчально-виховного процесу

Учасниками навчально-виховного процесу є:

- вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі, стажисти, клінічні ординатори, аспіранти, докторанти;

- керівні, педагогічні, наукові, науково-педагогічні працівники, спеціалісти;

- батьки або особи, які їх замінюють, батьки - вихователі дитячих будинків сімейного типу;

- представники підприємств, установ, кооперативних, громадських організацій, які беруть участь у навчально-виховній роботі.

Стаття 51. Права вихованців, учнів, студентів, курсантів, слухачів, стажистів, клінічних ординаторів, аспірантів, докторантів1. Вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі, стажисти, клінічні ординатори, аспіранти, докторанти відповідно мають гарантоване державою право на:- навчання для здобуття певного освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівнів;

- вибір закладу освіти, форми навчання, освітньо-професійних та індивідуальних програм, позакласних занять;

- додаткову відпустку за місцем роботи, скорочений робочий час та інші пільги, передбачені законодавством для осіб, які поєднують роботу з навчанням;

- продовження освіти за професією, спеціальністю на основі одержаного освітньо-кваліфікаційного рівня, здобуття додаткової освіти відповідно до угоди із закладом освіти;

- одержання направлення на навчання, стажування до інших закладів освіти, у тому числі за кордон;

- користування навчальною, науковою, виробничою, культурною, спортивною, побутовою, оздоровчою базою закладу освіти;

- доступ до інформації в усіх галузях знань;

- участь у науково-дослідній, дослідно-конструкторській та інших видах наукової діяльності, конференціях, олімпіадах, виставках, конкурсах;

- особисту або через своїх представників участь у громадському самоврядуванні, в обговоренні, вирішенні питань удосконалення навчально-виховного процесу, науково-дослідної роботи, призначення стипендій, організації дозвілля, побуту тощо;

- участь в об'єднаннях громадян;

- безпечні і нешкідливі умови навчання та праці;

- забезпечення стипендіями, гуртожитками, інтернатами в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

- трудову діяльність у встановленому порядку в позаурочний час;

- перерву в навчанні у вищих та професійно-технічних закладах освіти;

- користування послугами закладів охорони здоров'я, засобами лікування, профілактики захворювань та зміцнення здоров'я;

- захист від будь-яких форм експлуатації, фізичного та психічного насильства, від дій педагогічних, інших працівників, які порушують права або принижують їх честь і гідність.

2. Відволікання учнів, студентів, курсантів, слухачів, стажистів, клінічних ординаторів, аспірантів, докторантів за рахунок навчального часу на роботу і здійснення заходів, не пов'язаних з процесом навчання, забороняється, крім випадків, передбачених рішенням Кабінету Міністрів України.

Стаття 52. Обов'язки вихованців, учнів, студентів, курсантів, слухачів, стажистів, клінічних ординаторів, аспірантів, докторантів

1. Обов'язками вихованців, учнів, студентів, курсантів, слухачів, стажистів, клінічних ординаторів, аспірантів, докторантів відповідно є:

- додержання законодавства, моральних, етичних норм;

- систематичне та глибоке оволодіння знаннями, практичними навичками, професійною майстерністю, підвищення загального культурного рівня;

- додержання статуту, правил внутрішнього розпорядку закладу освіти.

2. Випускники вищих закладів освіти, які здобули освіту за кошти державного або місцевого бюджетів, направляються на роботу і зобов'язані відпрацювати за направленням і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

3. Інші обов'язки осіб, що навчаються, можуть встановлюватися законодавством, положеннями про заклади освіти та їх статутами.

Стаття 53. Додаткові види соціального і матеріального забезпечення вихованців, учнів, студентів, курсантів, слухачів, стажистів, клінічних ординаторів, аспірантів, докторантів

1. Вихованцям, учням, студентам, курсантам, слухачам, стажистам, клінічним ординаторам, аспірантам, докторантам може надаватися додатково соціальна і матеріальна допомога за рахунок місцевих бюджетів, міністерств і відомств, підприємств, установ, організацій, коштів громадян, юридичних і фізичних осіб за межами України, благодійних організацій, а також з інших надходжень.

2. При загальноосвітніх закладах утворюються фонди загального обов'язкового навчання для надання матеріальної допомоги учням, їх оздоровлення, проведення культурних заходів, інших передбачених законодавством витрат. Фонди загального обов'язкового навчання утворюються за рахунок коштів місцевих бюджетів у розмірі не меншому трьох відсотків витрат на утримання шкіл, а також за рахунок залучення коштів підприємств, установ, організацій, інших джерел.

3. Для учнів, які проживають у сільській місцевості на відстані понад 3 кілометри від школи, забезпечується безкоштовне регулярне підвезення до школи і зі школи рейсовим транспортом або транспортом підприємств, установ та організацій.

4. На час виробничого навчання, практики учням і студентам забезпечуються робочі місця, безпечні та нешкідливі умови праці. Порядок оплати виконаної роботи під час виробничого навчання і практики визначається Кабінетом Міністрів України. П'ятдесят відсотків заробітку за виробниче навчання і практику учнів професійно-технічних училищ, які отримують стипендію і харчування за рахунок держави, може бути направлено на рахунок закладу освіти для зміцнення навчально-матеріальної бази, на соціальний захист учнів, проведення культурно-масової і фізкультурно-спортивної роботи.

Розділ IV ФІНАНСОВО-ГОСПОДАРСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ,

МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНА БАЗА ЗАКЛАДІВ ОСВІТИ

Стаття 61. Фінансово-господарська діяльність закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти

1. Фінансування державних закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування.

2. Держава забезпечує бюджетні асигнування на освіту в розмірі не меншому десяти відсотків національного доходу, а також валютні асигнування на основну діяльність.

3. Кошти закладів і установ освіти та науки, які повністю або частково фінансуються з бюджету, одержані від здійснення або на здійснення діяльності, передбаченої їх статутними документами, не вважаються прибутком і не оподатковуються.

4. Додатковими джерелами фінансування є:

- кошти, одержані за навчання, підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів відповідно до укладених договорів;

- плата за надання додаткових освітніх послуг;

- кошти, одержані за науково-дослідні роботи (послуги) та інші роботи, виконані закладом освіти на замовлення підприємств, установ, організацій та громадян;

- доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання;

- дотації з місцевих бюджетів;

- кредити і позички банків, дивіденди від цінних паперів та доходи від розміщення на депозитних вкладах тимчасово вільних позабюджетних коштів;

- валютні надходження;

- добровільні грошові внески, матеріальні цінності, одержані від підприємств, установ, організацій, окремих громадян;

- інші кошти.

5. Кошти, матеріальні цінності та нематеріальні активи, що надходять безкоштовно у вигляді безповоротної фінансової допомоги або добровільних пожертвувань юридичних і фізичних осіб, у тому числі нерезидентів, закладам і установам освіти та науки, метою діяльності яких не є одержання прибутку, для здійснення освітньої, наукової, оздоровчої, спортивної, культурної діяльності, не вважаються прибутком і не оподатковуються.

6. У разі одержання коштів з інших джерел бюджетні та галузеві асигнування закладів освіти та установ, організацій системи освіти не зменшуються.

7. Бюджетні асигнування на освіту та позабюджетні кошти не підлягають вилученню та використовуються виключно за призначенням.

Стаття 63. Матеріально-технічна база закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти

1. Матеріально-технічна база закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених чинним законодавством.

2. Земельні ділянки державних закладів освіти, установ та організацій системи освіти передаються їм у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України ( 561-12 ).

3. Заклади освіти самостійно розпоряджаються прибутками від господарської та іншої передбаченої їх статутами діяльності.

4. Основні фонди, оборотні кошти та інше майно державних закладів освіти, установ, організацій та підприємств системи освіти не підлягають вилученню, крім випадків, передбачених чинним законодавством.

5. Об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

6. Потреби державних закладів освіти та установ, організацій системи освіти для розвитку їх матеріально-технічної бази задовольняються державою першочергово відповідно до затверджених Кабінетом Міністрів України нормативів.

Розділ VII ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ОСВІТУ

Стаття 66. Відповідальність за порушення законодавства про освітуПосадові особи і громадяни, винні в порушенні законодавства про освіту, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України".

Закон"Про загальну середню освіту"

Розділ I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Законодавство України про загальну середню освіту

Законодавство України про загальну середню освіту базується
на Конституції України ( 254к/96-ВР ) і складається з Закону
України "Про освіту" ( 1060-12 ), цього Закону, інших
нормативно-правових актів та міжнародних договорів України, згода
на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Стаття 2. Основні завдання законодавства України про загальну
середню освіту

Основними завданнями законодавства України про загальну
середню освіту є:

забезпечення права громадян на доступність і безоплатність
здобуття повної загальної середньої освіти;

забезпечення необхідних умов функціонування і розвитку
загальної середньої освіти;

забезпечення нормативно-правової бази щодо обов'язковості
повної загальної середньої освіти;

визначення структури та змісту загальної середньої освіти;

визначення органів управління системою загальної середньої
освіти та їх повноважень;

визначення прав та обов'язків учасників навчально-виховного
процесу, встановлення відповідальності за порушення законодавства
про загальну середню освіту.

Стаття 3. Загальна середня освіта

Загальна середня освіта - цілеспрямований процес оволодіння
систематизованими знаннями про природу, людину, суспільство,
культуру та виробництво засобами пізнавальної і практичної
діяльності, результатом якого є інтелектуальний, соціальний і
фізичний розвиток особистості, що є основою для подальшої освіти і
трудової діяльності.

Загальна середня освіта є обов'язковою основною складовою
безперервної освіти.

Загальна середня освіта спрямована на забезпечення всебічного
розвитку особистості шляхом навчання та виховання, які грунтуються
на загальнолюдських цінностях та принципах науковості,
полікультурності, світського характеру освіти, системності,
інтегративності, єдності навчання і виховання, на засадах
гуманізму, демократії, громадянської свідомості, взаємоповаги між
націями і народами в інтересах людини, родини, суспільства,
держави.

Стаття 4. Система загальної середньої освіти

Систему загальної середньої освіти становлять:

загальноосвітні навчальні заклади всіх типів і форм
власності, у тому числі для громадян, які потребують соціальної
допомоги та соціальної реабілітації, навчально-виробничі
комбінати, позашкільні заклади, науково-методичні установи та
органи управління системою загальної середньої освіти, а також
професійно-технічні та вищі навчальні заклади I-II рівнів
акредитації, що надають повну загальну середню освіту.

Стаття 5. Завдання загальної середньої освіти

Завданнями загальної середньої освіти є:

виховання громадянина України;

формування особистості учня (вихованця), розвиток його
здібностей і обдарувань, наукового світогляду;

виконання вимог Державного стандарту загальної середньої
освіти, підготовка учнів (вихованців) до подальшої освіти і
трудової діяльності;

виховання в учнів (вихованців) поваги до Конституції України,
державних символів України, прав і свобод людини і громадянина,
почуття власної гідності, відповідальності перед законом за свої
дії, свідомого ставлення до обов'язків людини і громадянина;

реалізація права учнів (вихованців) на вільне формування
політичних і світоглядних переконань;

виховання шанобливого ставлення до родини, поваги до народних
традицій і звичаїв, державної мови, регіональних мов або мов
меншин та рідної мови, національних цінностей Українського народу
та інших народів і націй; { Абзац сьомий статті 5 із змінами,
внесеними згідно із Законом N 5029-VI ( 5029-17 ) від 03.07.2012 }

виховання свідомого ставлення до свого здоров'я та здоров'я
інших громадян як найвищої соціальної цінності, формування
гігієнічних навичок і засад здорового способу життя, збереження і
зміцнення фізичного та психічного здоров'я учнів (вихованців).

Стаття 6. Здобуття повної загальної середньої освіти

1. Громадянам України незалежно від раси, кольору шкіри,
політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та
соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних
або інших ознак забезпечується доступність і безоплатність
здобуття повної загальної середньої освіти у державних і
комунальних навчальних закладах.

2. Громадяни України мають право на здобуття повної загальної
середньої освіти у приватних навчальних закладах.

3. Здобуття повної загальної середньої освіти у навчальних
закладах незалежно від підпорядкування, типів і форм власності має
відповідати вимогам Державного стандарту загальної середньої
освіти.

4. Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в
Україні на законних підставах, здобувають повну загальну середню
освіту у порядку, встановленому для громадян України.

5. Відповідальність за здобуття повної загальної середньої
освіти дітьми покладається на їх батьків, а дітьми, позбавленими
батьківського піклування, - на осіб, які їх замінюють, або
навчальні заклади, де вони виховуються.

Стаття 7. Мова навчання і виховання у загальноосвітніх
навчальних закладах

Мова навчання і виховання у загальноосвітніх навчальних
закладах визначається статтею 20 Закону України "Про засади
державної мовної політики" ( 5029-17 ).
{ Стаття 7 в редакції Закону N 5029-VI ( 5029-17 ) від
03.07.2012 }

Розділ II. ЗАГАЛЬНООСВІТНІ ТА ІНШІ НАВЧАЛЬНІ ЗАКЛАДИ
СИСТЕМИ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ

Стаття 8. Загальноосвітній навчальний заклад

1. Загальноосвітній навчальний заклад - навчальний заклад, що
забезпечує реалізацію права громадян на загальну середню освіту.

Загальноосвітній навчальний заклад, заснований на приватній
формі власності, здійснює свою діяльність за наявності ліцензії,
виданої в установленому законодавством України порядку.

2. Загальноосвітній навчальний заклад, що здійснює
інноваційну діяльність, може мати статус експериментального.
Статус експериментального не змінює підпорядкування, тип і форму
власності загальноосвітнього навчального закладу. Положення про
експериментальний загальноосвітній навчальний заклад
затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує
формування державної політики у сфері освіти.

Стаття 9. Типи загальноосвітніх та інших навчальних закладів
системи загальної середньої освіти

1. Відповідно до освітнього рівня, який забезпечується
загальноосвітнім навчальним закладом (I ступінь - початкова школа,
що забезпечує початкову загальну освіту, II ступінь - основна
школа, що забезпечує базову загальну середню освіту, III ступінь -
старша школа, що забезпечує повну загальну середню освіту, як
правило, з профільним спрямуванням навчання), та особливостей
учнівського контингенту існують різні типи загальноосвітніх
навчальних закладів. Школи кожного з трьох ступенів можуть
функціонувати разом або самостійно.

До загальноосвітніх навчальних закладів належать:

школа I-III ступенів;

спеціалізована школа (школа-інтернат) I-III ступенів з
поглибленим вивченням окремих предметів та курсів;

гімназія (гімназія-інтернат) - навчальний заклад II-III
ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів відповідно до
профілю;

колегіум (колегіум-інтернат) - навчальний заклад II-III
ступенів філологічно-філософського та (або) культурно-естетичного
профілю;

ліцей (ліцей-інтернат) - навчальний заклад III ступеня з
профільним навчанням та допрофесійною підготовкою (може надавати
освітні послуги II ступеня, починаючи з 8 класу);

школа-інтернат I-III ступенів - навчальний заклад з частковим
або повним утриманням за рахунок держави дітей, які потребують
соціальної допомоги;

спеціальна школа (школа-інтернат) I-III ступенів - навчальний
заклад для дітей, які потребують корекції фізичного та (або)
розумового розвитку;

санаторна школа (школа-інтернат) I-III ступенів - навчальний
заклад з відповідним профілем для дітей, які потребують тривалого
лікування;

школа соціальної реабілітації - навчальний заклад для дітей,
які потребують особливих умов виховання (створюється окремо для
хлопців і дівчат);

вечірня (змінна) школа II-III ступенів - навчальний заклад
для громадян, які не мають можливості навчатися у школах з денною
формою навчання;

навчально-реабілітаційний центр - навчальний заклад для дітей
з особливими освітніми потребами, зумовленими складними вадами
розвитку.
{ Частина перша статті 9 в редакції Закону N 2442-VI ( 2442-17 )
від 06.07.2010 }

2. Інші навчальні заклади системи загальної середньої освіти:

позашкільний навчально-виховний заклад - навчальний заклад
для виховання дітей та задоволення їх потреб у додатковій освіті
за інтересами (науковими, технічними, художньо-естетичними,
спортивними тощо);

міжшкільний навчально-виробничий комбінат - навчальний заклад
для забезпечення потреб учнів загальноосвітніх навчальних закладів
у профорієнтаційній, допрофесійній, професійній підготовці;

професійно-технічний навчальний заклад - навчальний заклад
для забезпечення потреб громадян у професійно-технічній і повній
загальній середній освіті;

вищий навчальний заклад I-II рівнів акредитації - навчальний
заклад для задоволення потреб громадян за
освітньо-кваліфікаційними рівнями молодшого спеціаліста і
бакалавра з одночасним завершенням здобуття повної загальної
середньої освіти.

3. Загальноосвітні навчальні заклади можуть створювати у
своєму складі класи (групи) з вечірньою (заочною), дистанційною
формою навчання, класи (групи) з поглибленим вивченням окремих
предметів, спеціальні та інклюзивні класи для навчання дітей з
особливими освітніми потребами. { Абзац перший частини третьої
статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2442-VI
( 2442-17 ) від 06.07.2010 }

Загальноосвітні навчальні заклади незалежно від
підпорядкування, типів і форм власності можуть мати у своєму
складі інтернати з частковим або повним утриманням учнів
(вихованців) за рахунок власника.

Загальноосвітні навчальні заклади можуть створювати
навчально-виховні комплекси у складі навчальних закладів різних
типів і рівнів акредитації для задоволення допрофесійних і
професійних запитів громадян, а також навчально-виховні об'єднання
з дошкільними та позашкільними навчальними закладами для
задоволення освітніх і культурно-освітніх потреб.

Загальноосвітні навчальні заклади для задоволення
допрофесійних, професійних запитів та культурно-освітніх потреб
громадян можуть входити до складу освітніх округів, спілок, інших
об'єднань, у тому числі за участі навчальних закладів системи
дошкільної, загальної середньої, позашкільної,
професійно-технічної та вищої освіти різних типів і рівнів
акредитації, закладів культури, фізичної культури та спорту,
підприємств і громадських організацій. Положення про освітній
округ затверджується Кабінетом Міністрів України ( 777-2010-п ).
{ Частину третю статті 9 доповнено абзацом четвертим згідно із
Законом N 2442-VI ( 2442-17 ) від 06.07.2010 }

4. Перелік спеціальних загальноосвітніх шкіл
(шкіл-інтернатів) визначається центральним органом виконавчої
влади, що забезпечує формування державної політики у сфері освіти
за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що
забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.

5. Положення про загальноосвітні навчальні заклади
( 964-2000-п, 778-2010-п ) затверджуються Кабінетом Міністрів
України.

Загальноосвітній навчальний заклад на основі Положення про
загальноосвітні навчальні заклади розробляє статут, який
затверджується власником (для державних та комунальних
загальноосвітніх навчальних закладів - відповідним органом
управління освітою) та реєструється місцевим органом виконавчої
влади або органом місцевого самоврядування.

Стаття 10. Статус загальноосвітнього навчального закладу

1. Загальноосвітній навчальний заклад є юридичною особою. За
своїми організаційно-правовими формами загальноосвітні навчальні
заклади можуть бути державної, комунальної та приватної форм
власності.

2. Статус державного має загальноосвітній навчальний заклад,
заснований на державній формі власності.

3. Статус комунального має загальноосвітній навчальний
заклад, заснований на комунальній формі власності.

4. Статус приватного має загальноосвітній навчальний заклад,
заснований на приватній формі власності.

Стаття 11. Створення, реорганізація та ліквідація
загальноосвітнього навчального закладу

1. Державні та комунальні загальноосвітні навчальні заклади
створюються відповідно центральними, місцевими органами виконавчої
влади або органами місцевого самоврядування з урахуванням
соціально-економічних, національних, культурно-освітніх і мовних
потреб за наявності необхідної кількості учнів (вихованців)
відповідно до встановлених нормативів наповнюваності класів,
необхідної матеріально-технічної та науково-методичної бази,
педагогічних кадрів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів
України.

2. Рішення про створення комунальних загальноосвітніх
навчальних закладів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених
батьківського піклування, спеціальних загальноосвітніх шкіл
(шкіл-інтернатів) для дітей, які потребують корекції фізичного та
(або) розумового розвитку, приймаються Радою міністрів Автономної
Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими
державними адміністраціями за погодженням з центральним органом
виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у
сфері освіти.

3. Рішення про створення гімназій, ліцеїв, колегіумів,
спеціалізованих шкіл (шкіл-інтернатів), заснованих на комунальній
формі власності, приймаються за поданням відповідних органів
управління освітою Радою міністрів Автономної Республіки Крим,
обласними, Київською та Севастопольською міськими державними
адміністраціями.

4. Рішення про створення загальноосвітнього навчального
закладу, заснованого на приватній формі власності, приймається
засновником (власником) у порядку, встановленому законодавством
України.

5. Рішення про створення шкіл соціальної реабілітації, їх
підпорядкованість і джерела фінансування приймається Кабінетом
Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої
влади, що забезпечує формування державної політики у сфері освіти.

6. Реорганізація і ліквідація загальноосвітніх навчальних
закладів проводяться у порядку, встановленому законодавством
України.

Реорганізація і ліквідація загальноосвітніх навчальних
закладів у сільській місцевості, заснованих на комунальній формі
власності, допускаються лише за згодою територіальних громад.

Закон " Про позашкільну освіту"

Стаття 1. Законодавство України про загальну середню освіту

Законодавство України про загальну середню освіту базується
на Конституції України ( 254к/96-ВР ) і складається з Закону
України "Про освіту" ( 1060-12 ), цього Закону, інших
нормативно-правових актів та міжнародних договорів України, згода
на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Стаття 2. Основні завдання законодавства України про загальну
середню освіту

Основними завданнями законодавства України про загальну
середню освіту є:

забезпечення права громадян на доступність і безоплатність
здобуття повної загальної середньої освіти;

забезпечення необхідних умов функціонування і розвитку
загальної середньої освіти;

забезпечення нормативно-правової бази щодо обов'язковості
повної загальної середньої освіти;

визначення структури та змісту загальної середньої освіти;

визначення органів управління системою загальної середньої
освіти та їх повноважень;

визначення прав та обов'язків учасників навчально-виховного
процесу, встановлення відповідальності за порушення законодавства
про загальну середню освіту.

Стаття 3. Загальна середня освіта

Загальна середня освіта - цілеспрямований процес оволодіння
систематизованими знаннями про природу, людину, суспільство,
культуру та виробництво засобами пізнавальної і практичної
діяльності, результатом якого є інтелектуальний, соціальний і
фізичний розвиток особистості, що є основою для подальшої освіти і
трудової діяльності.

Загальна середня освіта є обов'язковою основною складовою
безперервної освіти.

Загальна середня освіта спрямована на забезпечення всебічного
розвитку особистості шляхом навчання та виховання, які грунтуються
на загальнолюдських цінностях та принципах науковості,
полікультурності, світського характеру освіти, системності,
інтегративності, єдності навчання і виховання, на засадах
гуманізму, демократії, громадянської свідомості, взаємоповаги між
націями і народами в інтересах людини, родини, суспільства,
держави.

Стаття 4. Система загальної середньої освіти

Систему загальної середньої освіти становлять:

загальноосвітні навчальні заклади всіх типів і форм
власності, у тому числі для громадян, які потребують соціальної
допомоги та соціальної реабілітації, навчально-виробничі
комбінати, позашкільні заклади, науково-методичні установи та
органи управління системою загальної середньої освіти, а також
професійно-технічні та вищі навчальні заклади I-II рівнів
акредитації, що надають повну загальну середню освіту.

Стаття 5. Завдання загальної середньої освіти

Завданнями загальної середньої освіти є:

виховання громадянина України;

формування особистості учня (вихованця), розвиток його
здібностей і обдарувань, наукового світогляду;

виконання вимог Державного стандарту загальної середньої
освіти, підготовка учнів (вихованців) до подальшої освіти і
трудової діяльності;

виховання в учнів (вихованців) поваги до Конституції України,
державних символів України, прав і свобод людини і громадянина,
почуття власної гідності, відповідальності перед законом за свої
дії, свідомого ставлення до обов'язків людини і громадянина;

реалізація права учнів (вихованців) на вільне формування
політичних і світоглядних переконань;

виховання шанобливого ставлення до родини, поваги до народних
традицій і звичаїв, державної мови, регіональних мов або мов
меншин та рідної мови, національних цінностей Українського народу
та інших народів і націй; { Абзац сьомий статті 5 із змінами,
внесеними згідно із Законом N 5029-VI ( 5029-17 ) від 03.07.2012 }

виховання свідомого ставлення до свого здоров'я та здоров'я
інших громадян як найвищої соціальної цінності, формування
гігієнічних навичок і засад здорового способу життя, збереження і
зміцнення фізичного та психічного здоров'я учнів (вихованців).

Стаття 6. Здобуття повної загальної середньої освіти

1. Громадянам України незалежно від раси, кольору шкіри,
політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та
соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних
або інших ознак забезпечується доступність і безоплатність
здобуття повної загальної середньої освіти у державних і
комунальних навчальних закладах.

2. Громадяни України мають право на здобуття повної загальної
середньої освіти у приватних навчальних закладах.

3. Здобуття повної загальної середньої освіти у навчальних
закладах незалежно від підпорядкування, типів і форм власності має
відповідати вимогам Державного стандарту загальної середньої
освіти.

4. Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в
Україні на законних підставах, здобувають повну загальну середню
освіту у порядку, встановленому для громадян України.

5. Відповідальність за здобуття повної загальної середньої
освіти дітьми покладається на їх батьків, а дітьми, позбавленими
батьківського піклування, - на осіб, які їх замінюють, або
навчальні заклади, де вони виховуються.

Стаття 7. Мова навчання і виховання у загальноосвітніх
навчальних закладах

Мова навчання і виховання у загальноосвітніх навчальних
закладах визначається статтею 20 Закону України "Про засади
державної мовної політики" ( 5029-17 ).
{ Стаття 7 в редакції Закону N 5029-VI ( 5029-17 ) від
03.07.2012 }

Розділ II. ЗАГАЛЬНООСВІТНІ ТА ІНШІ НАВЧАЛЬНІ ЗАКЛАДИ
СИСТЕМИ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ

Стаття 8. Загальноосвітній навчальний заклад

1. Загальноосвітній навчальний заклад - навчальний заклад, що
забезпечує реалізацію права громадян на загальну середню освіту.

Загальноосвітній навчальний заклад, заснований на приватній
формі власності, здійснює свою діяльність за наявності ліцензії,
виданої в установленому законодавством України порядку.

2. Загальноосвітній навчальний заклад, що здійснює
інноваційну діяльність, може мати статус експериментального.
Статус експериментального не змінює підпорядкування, тип і форму
власності загальноосвітнього навчального закладу. Положення про
експериментальний загальноосвітній навчальний заклад
затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує
формування державної політики у сфері освіти.

Стаття 9. Типи загальноосвітніх та інших навчальних закладів
системи загальної середньої освіти

1. Відповідно до освітнього рівня, який забезпечується
загальноосвітнім навчальним закладом (I ступінь - початкова школа,
що забезпечує початкову загальну освіту, II ступінь - основна
школа, що забезпечує базову загальну середню освіту, III ступінь -
старша школа, що забезпечує повну загальну середню освіту, як
правило, з профільним спрямуванням навчання), та особливостей
учнівського контингенту існують різні типи загальноосвітніх
навчальних закладів. Школи кожного з трьох ступенів можуть
функціонувати разом або самостійно.

До загальноосвітніх навчальних закладів належать:

школа I-III ступенів;

спеціалізована школа (школа-інтернат) I-III ступенів з
поглибленим вивченням окремих предметів та курсів;

гімназія (гімназія-інтернат) - навчальний заклад II-III
ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів відповідно до
профілю;

колегіум (колегіум-інтернат) - навчальний заклад II-III
ступенів філологічно-філософського та (або) культурно-естетичного
профілю;

ліцей (ліцей-інтернат) - навчальний заклад III ступеня з
профільним навчанням та допрофесійною підготовкою (може надавати
освітні послуги II ступеня, починаючи з 8 класу);

школа-інтернат I-III ступенів - навчальний заклад з частковим
або повним утриманням за рахунок держави дітей, які потребують
соціальної допомоги;

спеціальна школа (школа-інтернат) I-III ступенів - навчальний
заклад для дітей, які потребують корекції фізичного та (або)
розумового розвитку;

санаторна школа (школа-інтернат) I-III ступенів - навчальний
заклад з відповідним профілем для дітей, які потребують тривалого
лікування;

школа соціальної реабілітації - навчальний заклад для дітей,
які потребують особливих умов виховання (створюється окремо для
хлопців і дівчат);

вечірня (змінна) школа II-III ступенів - навчальний заклад
для громадян, які не мають можливості навчатися у школах з денною
формою навчання;

навчально-реабілітаційний центр - навчальний заклад для дітей
з особливими освітніми потребами, зумовленими складними вадами
розвитку.
{ Частина перша статті 9 в редакції Закону N 2442-VI ( 2442-17 )
від 06.07.2010 }

2. Інші навчальні заклади системи загальної середньої освіти:

позашкільний навчально-виховний заклад - навчальний заклад
для виховання дітей та задоволення їх потреб у додатковій освіті
за інтересами (науковими, технічними, художньо-естетичними,
спортивними тощо);

міжшкільний навчально-виробничий комбінат - навчальний заклад
для забезпечення потреб учнів загальноосвітніх навчальних закладів
у профорієнтаційній, допрофесійній, професійній підготовці;

професійно-технічний навчальний заклад - навчальний заклад
для забезпечення потреб громадян у професійно-технічній і повній
загальній середній освіті;

вищий навчальний заклад I-II рівнів акредитації - навчальний
заклад для задоволення потреб громадян за
освітньо-кваліфікаційними рівнями молодшого спеціаліста і
бакалавра з одночасним завершенням здобуття повної загальної
середньої освіти.

3. Загальноосвітні навчальні заклади можуть створювати у
своєму складі класи (групи) з вечірньою (заочною), дистанційною
формою навчання, класи (групи) з поглибленим вивченням окремих
предметів, спеціальні та інклюзивні класи для навчання дітей з
особливими освітніми потребами. { Абзац перший частини третьої
статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2442-VI
( 2442-17 ) від 06.07.2010 }

Загальноосвітні навчальні заклади незалежно від
підпорядкування, типів і форм власності можуть мати у своєму
складі інтернати з частковим або повним утриманням учнів
(вихованців) за рахунок власника.

Загальноосвітні навчальні заклади можуть створювати
навчально-виховні комплекси у складі навчальних закладів різних
типів і рівнів акредитації для задоволення допрофесійних і
професійних запитів громадян, а також навчально-виховні об'єднання
з дошкільними та позашкільними навчальними закладами для
задоволення освітніх і культурно-освітніх потреб.

Загальноосвітні навчальні заклади для задоволення
допрофесійних, професійних запитів та культурно-освітніх потреб
громадян можуть входити до складу освітніх округів, спілок, інших
об'єднань, у тому числі за участі навчальних закладів системи
дошкільної, загальної середньої, позашкільної,
професійно-технічної та вищої освіти різних типів і рівнів
акредитації, закладів культури, фізичної культури та спорту,
підприємств і громадських організацій. Положення про освітній
округ затверджується Кабінетом Міністрів України ( 777-2010-п ).
{ Частину третю статті 9 доповнено абзацом четвертим згідно із
Законом N 2442-VI ( 2442-17 ) від 06.07.2010 }

4. Перелік спеціальних загальноосвітніх шкіл
(шкіл-інтернатів) визначається центральним органом виконавчої
влади, що забезпечує формування державної політики у сфері освіти
за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що
забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.

5. Положення про загальноосвітні навчальні заклади
( 964-2000-п, 778-2010-п ) затверджуються Кабінетом Міністрів
України.

Загальноосвітній навчальний заклад на основі Положення про
загальноосвітні навчальні заклади розробляє статут, який
затверджується власником (для державних та комунальних
загальноосвітніх навчальних закладів - відповідним органом
управління освітою) та реєструється місцевим органом виконавчої
влади або органом місцевого самоврядування.

Стаття 10. Статус загальноосвітнього навчального закладу

1. Загальноосвітній навчальний заклад є юридичною особою. За
своїми організаційно-правовими формами загальноосвітні навчальні
заклади можуть бути державної, комунальної та приватної форм
власності.

2. Статус державного має загальноосвітній навчальний заклад,
заснований на державній формі власності.

3. Статус комунального має загальноосвітній навчальний
заклад, заснований на комунальній формі власності.

4. Статус приватного має загальноосвітній навчальний заклад,
заснований на приватній формі власності.

Стаття 11. Створення, реорганізація та ліквідація
загальноосвітнього навчального закладу

1. Державні та комунальні загальноосвітні навчальні заклади
створюються відповідно центральними, місцевими органами виконавчої
влади або органами місцевого самоврядування з урахуванням
соціально-економічних, національних, культурно-освітніх і мовних
потреб за наявності необхідної кількості учнів (вихованців)
відповідно до встановлених нормативів наповнюваності класів,
необхідної матеріально-технічної та науково-методичної бази,
педагогічних кадрів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів
України.

2. Рішення про створення комунальних загальноосвітніх
навчальних закладів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених
батьківського піклування, спеціальних загальноосвітніх шкіл
(шкіл-інтернатів) для дітей, які потребують корекції фізичного та
(або) розумового розвитку, приймаються Радою міністрів Автономної
Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими
державними адміністраціями за погодженням з центральним органом
виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у
сфері освіти.

3. Рішення про створення гімназій, ліцеїв, колегіумів,
спеціалізованих шкіл (шкіл-інтернатів), заснованих на комунальній
формі власності, приймаються за поданням відповідних органів
управління освітою Радою міністрів Автономної Республіки Крим,
обласними, Київською та Севастопольською міськими державними
адміністраціями.

4. Рішення про створення загальноосвітнього навчального
закладу, заснованого на приватній формі власності, приймається
засновником (власником) у порядку, встановленому законодавством
України.

5. Рішення про створення шкіл соціальної реабілітації, їх
підпорядкованість і джерела фінансування приймається Кабінетом
Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої
влади, що забезпечує формування державної політики у сфері освіти.

6. Реорганізація і ліквідація загальноосвітніх навчальних
закладів проводяться у порядку, встановленому законодавством
України.

Реорганізація і ліквідація загальноосвітніх навчальних
закладів у сільській місцевості, заснованих на комунальній формі
власності, допускаються лише за згодою територіальних громад.

Закон "Про охорону дитинства"

Цей Закон визначає охорону дитинства в Україні як
стратегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення
реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту,
соціальний захист та всебічний розвиток встановлює основні засади
державної політики у цій сфері.

Розділ I

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Визначення термінів

У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:

дитина - особа віком до 18 років (повноліття), якщо згідно з
законом, застосовуваним до неї, вона не набуває прав повнолітньої
раніше;

дитинство - період розвитку людини до досягнення повноліття;

охорона дитинства - система державних та громадських заходів,
спрямованих на забезпечення повноцінного життя, всебічного
виховання і розвитку дитини та захисту її прав;

дитина-сирота - дитина, в якої померли чи загинули батьки;

діти, позбавлені батьківського піклування, - діти, які
залишилися без піклування батьків у зв'язку з позбавленням їх
батьківських прав, відібранням у батьків без позбавлення
батьківських прав, визнанням батьків безвісно відсутніми або
недієздатними, оголошенням їх померлими, відбуванням покарання в
місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час
слідства, розшуком їх органами внутрішніх справ, пов'язаним з
ухиленням від сплати аліментів та відсутністю відомостей про їх
місцезнаходження, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм
виконувати свої батьківські обов'язки, а також діти, розлучені із
сім'єю, підкинуті діти, діти, батьки яких невідомі, діти, від яких
відмовились батьки, та безпритульні діти; { Абзац шостий статті 1
із змінами, внесеними згідно із Законом N 5290-VI ( 5290-17 ) від
18.09.2012 }

дитина, розлучена із сім'єю, - дитина, яка прибуває чи
прибула на територію України без супроводу батьків чи одного з
них, діда чи баби, повнолітніх брата чи сестри або опікуна чи
піклувальника, призначених відповідно до законодавства країни
походження, або інших повнолітніх осіб, які до прибуття в Україну
добровільно чи в силу звичаю країни походження взяли на себе
відповідальність за виховання дитини; { Статтю 1 доповнено новим
абзацом згідно із Законом N 5290-VI ( 5290-17 ) від 18.09.2012 }

безпритульні діти - діти, які були покинуті батьками, самі
залишили сім'ю або дитячі заклади, де вони виховувались, і не
мають певного місця проживання;

дитина-інвалід - дитина зі стійким розладом функцій
організму, спричиненим захворюванням, травмою або вродженими
вадами розумового чи фізичного розвитку, що зумовлюють обмеження
її нормальної життєдіяльності та необхідність додаткової
соціальної допомоги і захисту;

дитина-біженець - дитина, яка не є громадянином України і
внаслідок обгрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за
ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства
(підданства), належності до певної соціальної групи або політичних
переконань перебуває за межами країни своєї громадянської
належності та не може користуватися захистом цієї країни або не
бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або,
не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни
свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає
повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань; { Абзац
статті 1 в редакції Закону N 177-IV ( 177-15 ) від 26.09.2002 }

дитина, яка потребує додаткового захисту, - дитина, яка не є
біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року
( 995_011 ) і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року
( 995_363 ) та Закону України "Про біженців та осіб, які
потребують додаткового або тимчасового захисту" ( 3671-17 ), але
потребує захисту, оскільки вона була змушена прибути в Україну або
залишитися в Україні внаслідок виникнення загрози її життю,
безпеці чи свободі в країні походження, через побоювання
застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про
смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує
гідність, поводження чи покарання; { Статтю 1 доповнено новим
абзацом згідно із Законом N 5290-VI ( 5290-17 ) від 18.09.2012 }

діти, які потребують тимчасового захисту, - діти, які є
іноземцями та особами без громадянства, які постійно проживають на
території країни, що має спільний кордон з Україною, які масово
вимушені шукати захисту в Україні внаслідок зовнішньої агресії,
іноземної окупації, громадянської війни, зіткнень на етнічній
основі, природних чи техногенних катастроф або інших подій, що
порушують громадський порядок у певній частині або на всій
території країни походження; { Статтю 1 доповнено новим абзацом
згідно із Законом N 5290-VI ( 5290-17 ) від 18.09.2012 }

неповна сім'я - сім'я, що складається з матері або батька і
дитини (дітей);

багатодітна сім'я - сім'я, в якій подружжя (чоловік та
жінка) перебуває у зареєстрованому шлюбі, разом проживає та
виховує трьох і більше дітей, у тому числі кожного з подружжя, або
один батько (одна мати), який (яка) проживає разом з трьома і
більше дітьми та самостійно їх виховує. До складу багатодітної
сім'ї включаються також діти, які навчаються за денною формою
навчання у загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих
навчальних закладах, - до закінчення навчальних закладів, але не
довше ніж до досягнення ними 23 років; { Абзац статті 1 в редакції
Закону N 3525-VI ( 3525-17 ) від 16.06.2011 } { Друге речення
абзацу статті 1 набирає чинності з 1 січня 2012 року - див. пункт
2 Закону N 3525-VI ( 3525-17 ) від 16.06.2011 }

прийомна сім'я - сім'я, яка добровільно взяла із закладів для
дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, від
1 до 4 дітей на виховання та спільне проживання;

дитячий будинок сімейного типу - окрема сім'я, яка
створюється за бажанням подружжя або окремої особи, яка не
перебуває у шлюбі, які беруть на виховання та спільне проживання
не менш як 5 дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського
піклування;

контакт з дитиною - реалізація матір'ю, батьком, іншими
членами сім'ї та родичами, у тому числі тими, з якими дитина не
проживає, права на спілкування з дитиною, побачення зазначених
осіб з дитиною, а також надання їм інформації про дитину або
дитині про таких осіб, якщо це не суперечить інтересам дитини.
{ Статтю 1 доповнено абзацом згідно із Законом N 1397-VI
( 1397-17 ) від 21.05.2009 }

Стаття 2. Законодавство про охорону дитинства та його
завдання

Законодавство про охорону дитинства грунтується на
Конституції України ( 254к/96-ВР ), Конвенції ООН про права
дитини ( 995_021 ), міжнародних договорах, згода на обов'язковість
яких надана Верховною Радою України, і складається з цього Закону,
а також інших нормативно-правових актів, що регулюють суспільні
відносини у цій сфері.

Завданням законодавства про охорону дитинства є розширення
соціально-правових гарантій дітей, забезпечення фізичного,
інтелектуального, культурного розвитку молодого покоління,
створення соціально-економічних і правових інститутів з метою
захисту прав та законних інтересів дитини в Україні.

Стаття 3. Основні принципи охорони дитинства

Всі діти на території України, незалежно від раси, кольору
шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань,
національного, етнічного або соціального походження, майнового
стану, стану здоров'я та народження дітей і їх батьків (чи осіб,
які їх замінюють) або будь-яких інших обставин, мають рівні права
і свободи, визначені цим Законом та іншими нормативно-правовими
актами.

Держава гарантує всім дітям рівний доступ до безоплатної
правової допомоги, необхідної для забезпечення захисту їхніх прав,
на підставах та в порядку, встановлених законом, що регулює
надання безоплатної правової допомоги.
{ Частина друга статті 3 в редакції Закону N 5477-VI ( 5477-17 )
від 06.11.2012 }

Стаття 4. Система заходів щодо охорони дитинства

Система заходів щодо охорони дитинства в Україні включає:

визначення основних правових, економічних, організаційних,
культурних та соціальних засад щодо охорони дитинства,
удосконалення законодавства про правовий і соціальний захист
дітей, приведення його у відповідність з міжнародними правовими
нормами у цій сфері;

забезпечення належних умов для охорони здоров'я, навчання,
виховання, фізичного, психічного, соціального, духовного та
інтелектуального розвитку дітей, їх соціально-психологічної
адаптації та активної життєдіяльності, зростання в сімейному
оточенні в атмосфері миру, гідності, взаємоповаги, свободи та
рівності;

проведення державної політики, спрямованої на реалізацію
цільових програм з охорони дитинства, надання дітям пільг, переваг
та соціальних гарантій у процесі виховання, навчання, підготовки
до трудової діяльності, заохочення наукових досліджень з
актуальних проблем дитинства;

встановлення відповідальності юридичних і фізичних осіб
(посадових осіб і громадян) за порушення прав і законних інтересів
дитини, заподіяння їй шкоди.

Стаття 5. Організація охорони дитинства

Основні засади охорони дитинства та державну політику у цій
сфері визначає Верховна Рада України шляхом затвердження
відповідних загальнодержавних програм.

Проведення державної політики щодо охорони дитинства,
розробку і здійснення цільових загальнодержавних програм
соціального захисту та поліпшення становища дітей, координацію
діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади у цій
сфері забезпечує Кабінет Міністрів України. Щорічно Кабінет
Міністрів України звітує Верховній Раді України про стан
демографічної ситуації в Україні, становище дітей та тенденції
його змін у ході впроваджених соціально-економічних перетворень.

Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого
самоврядування відповідно до їх компетенції, визначеної законом,
забезпечують:

проведення державної політики у сфері охорони дитинства,
розроблення і здійснення галузевих та регіональних програм
поліпшення становища дітей, вирішення інших питань у цій сфері;

розвиток мережі навчальних закладів, закладів охорони
здоров'я, соціального захисту, а також позашкільних навчальних
закладів, діяльність яких спрямована на організацію дозвілля,
відпочинку і оздоровлення дітей, зміцнення їх
матеріально-технічної бази;

вирішення питань щодо встановлення опіки і піклування,
створення інших передбачених законодавством умов для виховання
дітей, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьків
батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишилися
без батьківського піклування, а також для захисту особистих і
майнових прав та інтересів дітей;

організацію безкоштовного харчування учнів 1-4 класів
загальноосвітніх навчальних закладів, а також дітей-сиріт, дітей з
неповних та багатодітних сімей у професійно-технічних навчальних
закладах; ( Дію абзацу п'ятого частини третьої статті 5 зупинено
на 2003 рік (щодо забезпечення безкоштовним харчуванням учнів 1-3
класів загальноосвітніх навчальних закладів, крім дітей-сиріт,
дітей, позбавлених батьківського піклування, та дітей із
малозабезпечених сімей) згідно із Законом N 380-IV ( 380-15 ) від
26.12.2002; дію абзацу п'ятого частини третьої статті 5 зупинено
на 2004 рік щодо забезпечення безкоштовним харчуванням учнів 1-3
класів загальноосвітніх навчальних закладів, крім дітей-сиріт,
дітей, позбавлених батьківського піклування, та дітей із
малозабезпечених сімей згідно із Законом N 1344-IV ( 1344-15 ) від
27.11.2003; із змінами, внесеними згідно із Законом N 2505-IV
( 2505-15 ) від 25.03.2005 )

організацію пільгового проїзду міським пасажирським
транспортом (крім таксі), автомобільним транспортом загального
користування (крім таксі) в сільській місцевості учнів
загальноосвітніх навчальних закладів, а також дітей-сиріт, дітей з
неповних та багатодітних сімей, що навчаються в
професійно-технічних навчальних закладах;

вирішення питань про надання пільг та державної допомоги
дітям та сім'ям з дітьми відповідно до законодавства;

контроль за дотриманням в ігрових залах, комп'ютерних
клубах, відеотеках, дискотеках, інших розважальних закладах та
громадських місцях правопорядку та етичних норм стосовно дітей;
( Частину третю статті 5 доповнено абзацом згідно із Законом
N 2304-IV ( 2304-15 ) від 11.01.2005 )

вжиття інших заходів щодо охорони дитинства, віднесених до їх
компетенції законодавством України.

Інші органи виконавчої влади в межах своїх повноважень:

подають Кабінету Міністрів України пропозиції щодо
вдосконалення положень законодавства, які стосуються забезпечення
захисту прав дітей;

подають висновки до проектів законодавчих актів із зазначених
питань;

надають засобам масової інформації, громадськості та особам
чи органам, які займаються вирішенням питань захисту дітей,
загальну інформацію про забезпечення захисту прав дітей.
{ Частина четверта статті 5 в редакції Закону N 1397-VI
( 1397-17 ) від 21.05.2009 }

У порядку, встановленому законодавством, трудові колективи,
благодійні та інші громадські організації, фізичні особи можуть
брати участь у забезпеченні реалізації заходів з охорони
дитинства, поліпшення становища дітей, створення розвиненої
системи патронату дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського
піклування, підтримки батьків або осіб, які їх замінюють, заходів,
спрямованих на забезпечення відповідних умов для виховання,
освіти, всебічного гармонійного культурного і фізичного розвитку
дитини.

Держава сприяє трудовим колективам, громадським та
благодійним організаціям, іншим об'єднанням громадян та фізичним
особам у їх діяльності, спрямованій на поліпшення становища дітей,
охорону їх прав та інтересів, заохочує розвиток усіх форм
благодійності, патронату і спонсорства щодо дітей шляхом надання
податкових, інвестиційних, митних, кредитних та тарифних пільг у
порядку, встановленому законами України.

Закон" Про дошкільну освіту"

Закон "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей,позбавлених батьківського піклування"

Закон"Про загальнодержавну програму "Національний план дій щодо реалізіції Конвенції ООН про права дитини "на період до 2016р."

Кiлькiсть переглядiв: 300

Коментарi

Ім'я: Коментар: Введіть код з малюнка [ ? ]

Ви знаходитесь тут: